Байт-код Java 1.21.11

Дізнайтеся про байт код Java та як можна писати міксини ефективніше.

WARNING

Ця сторінка написана для версії 1.21.11. Документація для старіших версій може бути неповною.

Міксіни працюють на основі байт-коду Java, тому, щоб зрозуміти їх, необхідно зрозуміти їх основи.

Щоб дізнатися, як переглянути байт-код класу у вашому IDE, зверніться до розділу перегляду байт-коду на [сторінці «Поради та підказки» (../getting-started/tips-and-tricks).

Назви та символи

Багато речей у байт-коді, як-от класи, поля та методи, все ще ідентифікуються за іменем (і дескриптором для полів і методів, ми дійдемо до цього),, так само як і у вихідному коді. Однак точний формат цих назв дещо відрізняється.

Назви класів

Класи, як правило, називаються їхніми внутрішніми назвами, які приблизно еквівалентні повній назві класу (повній назві, включаючи пакет), де всі крапки . замінені скісними рисками /. Наприклад, внутрішня назва класу java.lang.Object — це java/lang/Object.

Вкладені класи використовують символи $, щоб відокремити свою назву від навколишніх класів. Наприклад, дано:

package pkg;
class Foo {
    class Bar {
    }
}

... внутрішня назва Bar буде pkg/Foo$Bar.

Анонімні класи використовують номери замість імен. Наприклад, якби було два анонімних класи в класі Foo з блоку коду вище, їхні внутрішні імена були б pkg/Foo$1 і pkg/Foo$2 відповідно.

Локальні класи (класи, визначені в методі) мають номер, після якого йде їх назва. Наприклад, назва локального класу може виглядати так: pkg/Foo$1Local.

Типи дескрипторів

Коли байт-код повинен посилатися на примітивні типи або масиви, використовуються дескриптори типу. Ось таблиця типів даних і відповідних дескрипторів типів:

Тип	Дескриптор
boolean	Z
byte	B
char	C
double	D
float	F
int	I
long	J
short	S
void	V
Масиви	[ + тип елемента: int[] -> [I
Об'єкти	L + внутрішня назва + ;: String -> Ljava/lang/String;

Поле та метод дескрипторів

У байт-коді поля та методи ідентифікуються поєднанням їх імені та дескриптора. Для полів це дескриптор їхнього типу даних.

З іншого боку, методи отримують своє шляхом комбінування типів параметрів і типу повернення. Наприклад, такий метод:

void drawText(int x, int y, String text, int color) {
    // ...
}

... маємо дескриптор (IILjava/lang/String;I)V.

Дескриптори для типів параметрів безпосередньо об’єднані разом без роздільників. У цьому випадку є I для int двічі (x і y), потім Ljava/lang/String; для String (text) і ще одне I для останнього int (color).

Конструктори та статичні ініціалізатори

На рівні байт-коду конструктори є ще одним методом: детальні відмінності між ними виходять за рамки цього огляду.

Ім’я методу конструктора – <init> (з кутовими дужками <>), а тип повернення в його дескрипторі — V (void). Усі нестатичні ініціалізації полів після компіляції будуть знайдені всередині методів <init>.

З іншого боку, статичні ініціалізатори (блок static {} у вихідному коді, а також ініціалізатори статичних полів за деякими винятками) також є ще одним методом, який запускається під час завантаження класу: його ім’я <clinit>, а його дескриптор ()V.

Локальні змінні

У вихідному коді локальні змінні ідентифікуються за їх назвою. У байт-коді вони натомість ідентифікуються числом або індексом у таблиці локальних змінних (LVT, ТЛЗ). Параметри методу включені до ТЛЗ, як і об’єкт this в нестатичних методах.

Розглянемо такий метод як приклад:

Source Code

public int getX(int offset) {
    int result = this.x + offset;
    return result;
}

Bytecode

public getX (I)I
  aload 0  // this
  getfield x
  iload 1  // offset
  iadd
  istore 2  // result

  iload 2  // result
  ireturn

У байт-коді this отримує індекс 0, offset — індекс 1, а `result`` — індекс 2.

Статичні методи не мають this у ТЛЗ, тому перший параметр статичних методів безпосередньо отримує індекс 0.

Довгі та подвійні займають 2 індекси в ТЛЗ. Наприклад, у наступному статичному методі:

Source Code

public static double add(double x, double y, double z) {
    return x + y + z;
}

Bytecode

static add (DDD)D
  dload 0  // x
  dload 2  // y
  dadd
  dload 4  // z
  dadd
  dreturn

... параметр x отримує індекс 0, параметр y отримує індекс 2, а параметр z отримує індекс 4.

INFO

Ми побачили, що байт-код не потребує назв локальних змінних, оскільки він ідентифікує їх за індексом ТЛЗ. Попри це, багато бібліотек зберігають налагоджувальну інформацію, включаючи імена локальних змінних, щоб полегшити налагодження та дозволити вам націлювати локальні змінні за назвою під час розробки міксинів.

Однак Minecraft 1.21.11 не надає цього усталено і тому називається обфускованим. Зауважте, що майбутні версії Minecraft будуть деобфускованими.

Стек операндів

Подібно до того, як нативна збірка використовує реєстри процесора, байт-код Java використовує стек операндів для зберігання тимчасових значень.

Як і в будь-якому стеці, значення додаються («виштовхуються») до верхньої частини стека та видаляються («висуваються») з неї. Подумайте про це як про стопку тарілок: коли ви додаєте тарілку на стопку, ви ставите її зверху, а коли вам потрібна, ви берете верхню. Таку структуру даних називають Last-In, First-Out, тому що остання «тарілка», вставлена ​​в стек, буде витягнута першою.

Погляньмо знову на попередній приклад getX:

Source Code

public int getX(int offset) {
    int result = this.x + offset;
    return result;
}

Bytecode

public getX (I)I
  aload 0  // this
  getfield x
  iload 1  // offset
  iadd
  istore 2  // result

  iload 2  // result
  ireturn

Уявімо, що getX(5) викликається, коли this.x має значення 42, і простежмо, що відбувається, інструкція за інструкцією:

Індекс	Таблиця локальних змінних	Стек операндів
2
1	offset: 5
0	this

Щоб перейти до інструкцій, натискайте кнопки вище.

Діаграма вище покаже стан таблиці локальних змінних і стека операндів після інструкції.

Зверніть увагу, що слот ТЛЗ 0 містить this: це тому, що getX не є статичним методом.

Умовні інструкції

Ми бачили, як JVM виконує інструкції послідовно, одну за одною. Однак певні інструкції повідомляють JVM перейти до іншої точки байт-коду:

• goto: Завжди переходить до інструкції, на яку посилається
• ifeq: витягує верхнє значення зі стека операндів і, якщо воно дорівнює 0, переходить до інструкції, на яку посилається
• ifne: витягує верхнє значення зі стека операндів і, якщо воно не дорівнює 0, переходить до інструкції, на яку посилається
• if_icmpXX: відкриває два верхніх значення стека операндів і порівнює їх. Якщо порівняння вірне, тоді JVM переходить до інструкції, на яку посилається. Наприклад:
  • if_icmpeq (==): Успіх, якщо два значення рівні
  • if_icmpgt (>): Успіх, якщо перше більше за друге
  • if_icmple (<=): Успіх, якщо перше значення менше або дорівнює другому

Наприклад, розглянемо такий метод:

Source Code

static String makeFoobar(boolean cond) {
    String result;
    if (cond) {
        result = "foo";
    } else {
        result = "bar";
    }
    return result;
}

Bytecode

static makeFoobar (Z)Ljava/lang/String;
  iload 0  // cond
  ifeq L1
  ldc "foo"
  astore 1  // result
  goto L2
L1
  ldc "bar"
  astore 1  // result
L2
  aload 1  // result
  areturn

Зверніть увагу, що мішені для стрибків позначені L*.

Інструкція ifeq порівнює значення у верхній частині стека операндів (яке є cond через попередню інструкцію iload) з 0 і переходить до L1, якщо воно дорівнює 0 (false).

Якщо він не дорівнює 0, що означає, що cond має значення true, він продовжує виконувати наступні інструкції, поки не дійде до інструкції goto, яка потім пропускає до L2.

Блок if по суті стає рядками від ifeq L1 до L1, а блок else — це L1-L2. Інструкції умовного переходу, що нагадують [goto-era programming] (https://xkcd.com/292/), є тим, як компілюються оператори if, цикли, трійкові тощо.

Компіляція може закінчитися створенням складної логіки, яку не тільки важко прочитати, але й важко націлити за допомогою міксинів. Розглянемо такий класичний приклад:

Source Code

static void doSomething(boolean cond1, boolean cond2) {
    if (cond1) {
        if (cond2) {
            System.out.println("Something is being done");
        }
        // inject here?
    }
}

Bytecode

static doSomething (ZZ)V
  iload 0  // cond1
  ifeq L1
  iload 1  // cond2
  ifeq L1
  getstatic System.out
  invokevirtual println
L1
  return

Оскільки байт-код для обох умов if переходить до точно такої самої мітки, у байт-коді немає місця, що відповідає коментарю // inject here?, тобто потрібно використовувати обхідні шляхи, щоб націлити його за допомогою міксинів.

Загальні шаблони байт-коду

Ось посилання на найпоширеніші інструкції та шаблони байт-коду, з якими ви зіткнетеся під час розробки міксинів. Щоб отримати повний розширений список інструкцій, перегляньте Список інструкцій щодо байт-коду JVM на Вікіпедії.

Константи

Константні інструкції надсилають постійне значення в стек операндів.

• iconst_m1, iconst_0, iconst_1, ..., iconst_5: цілі літерали від -1 до 5
• lconst_0, dconst_1, fconst_2 тощо: буквальні числа, як long, double і float відповідно
• bipush, sipush: надсилає більшу цілу константу
• ldc: може надсилати кілька різних типів констант, включаючи рядки та навіть більші цілі числа

Змінні

Інструкції завантаження зчитують значення з ЛЗТ і надсилають його до стека операндів.

Інструкції щодо збереження витягують верхнє значення зі стека операндів і записують його до локальної змінної.

• iload, istore: завантажує або зберігає змінні типу int, boolean, byte, char і short
• lload, lstore: завантажує або зберігає змінні типу long
• fload, fstore: завантажує або зберігає змінні типу float
• dload, dstore: завантажує або зберігає змінні типу double
• aload, astore: завантажує або зберігає змінні непримітивних типів

Поля

• getfield: читає нестатичне поле
• putfield: записує в нестатичне поле
• getstatic: читає статичне поле
• putstatic: записує в статичне поле

Виклики методів

• invokestatic: викликає статичний метод
• invokevirtual: викликає нестатичний метод. Ураховує поліморфізм і успадкування, викликаючи перевизначену версію, де це можливо
• invokespecial: викликає нестатичний метод, саме той, що оголошений, без урахування поліморфізму/наслідування. Використання включає конструктори викликів і методи суперкласу
• invokeinterface: викликає нестатичний метод інтерфейсу

Умови

Див. умовні інструкції.

Оператори

Інструкції оператора зазвичай витягують два значення зі стека операндів, виконують операцію та надсилають результат. Ось список деяких поширених інструкцій оператора:

• iadd, ladd, fadd, tadd: додавання
• isub, lsub, fsub, dsub: віднімання
• imul, lmul, fmul, dmul: множення
• idiv, ldiv, fdiv, ddiv: ділення
• irem, lrem, frem, drem: модуль
• ineg, lneg, fneg, dneg: від'ємне. Витягує зі стека лише одне значення

Префікси i, l, f, d, як видно з інструкціями змінної, визначають тип даних, до яких застосовуватиметься оператор.

Повернення

Інструкції повернення закривають виклик методу, повертаючи значення у верхній частині стека операндів (за винятком методів void).

Якщо перед ним є i, l, f, d і a, як і інструкції змінної, метод повертає значення цього типу. Інструкцією для методів void є просто return.

Створення нового об'єкта

У вихідному коді написання new MyClass() створює новий екземпляр MyClass і викликає його конструктор. У байт-коді ці два кроки стають різними операціями. Візьмемо, наприклад, такий код:

Source Code

static Creeper createCreeper(Level level) {
    return new Creeper(level);
}

Bytecode

static createCreeper (Lnet/minecraft/world/level/Level;)Lnet/mineraft/world/entity/monster/Creeper;
  new net/minecraft/world/entity/monster/Creeper
  dup
  aload 0  // level
  invokespecial net/minecraft/world/entity/monster/Creeper.<init> (Lnet/minecraft/world/level/Level;)V
  areturn

Розгляньмо, що відбувається в стека операндів.

Індекс	Таблиця локальних змінних	Стек операндів
2
1
0	level

Слот ТЛЗ 0 містить level. Він не містить this, оскільки метод є статичним.

Лямбди

Лямбда-вирази компілюються в окремий метод, який потім викликається лямбда-екземпляром, екземпляр якого створено інструкцією invokedynamic.

Подробиці інструкції invokedynamic виходять за рамки цього огляду, але корисно знати, якого коду очікувати. Деякі invokedynamic операнди були опущені в цьому розділі для простоти.

Ось приклад:

Source Code

static void hello() {
    Runnable r = () -> System.out.println("Hello, World!");
    r.run();
}

Bytecode

static hello ()V
  invokedynamic run ()Ljava/lang/Runnable; java/lang/invoke/LambdaMetafactory.metafactory ()V lambda$hello$1 ()V
  astore 0  // r

  aload 0  // r
  invokeinterface run

  return

static lambda$hello$1 ()V
  getstatic System.out
  ldc "Hello, World!"
  invokevirtual println

  return

Тут ви можете побачити, що вміст лямбда-визначення було переміщено в окремий метод, у цьому випадку lambda$hello$1.

Якщо ви хочете націлити вміст лямбда за допомогою міксинів, це метод, на який ви захочете націлитися. Після цього екземпляр лямбда створюється за допомогою інструкції invokedynamic, а потім зберігається в змінній r.

Якщо лямбда фіксує будь-які змінні, ці змінні в кінцевому підсумку стануть параметрами лямбда-методів. Наприклад:

Source Code

static void hello(String name) {
    Runnable r = () -> System.out.println("Hello, " + name + "!");
    r.run();
}

Bytecode

static hello (Ljava/lang/String;)V
  aload 0  // name
  invokedynamic run (Ljava/lang/String;)Ljava/lang/Runnable; java/lang/invoke/LambdaMetafactory.metafactory ()V lambda$hello$1 (Ljava/lang/String;)V ()V
  astore 1  // r

  aload 1  // r
  invokeinterface run

  return

static lambda$hello$1 (Ljava/lang/String;)V
  getstatic System.out
  aload 0  // name
  invokedynamic makeConcatWithConstants (Ljava/lang/String;)Ljava/lang/String; java/lang/invoke/StringConcatFactory.makeConcatWithConstants "Hello, \1!"
  invokevirtual println

  return

Тут параметр name передається як параметр у лямбду. Зверніть також увагу на те, як конкатенація рядків реалізована за допомогою invokedynamic.